Найбільший російський поет і письменник, людина нової російської культури, родоначальник сучасної російської літературної мови. У юнацьких віршах - поет ліцейського братства, «шанувальник дружній свободи, веселощів, грацій і розуму», в ранніх поемах - співак яскравих і вільних пристрастей: «Руслан і Людмила» (1820), романтичні «південні» поеми «Кавказький полонений» (1820 -1821), «Бахчисарайський фонтан» (1821-1823) та інші.
Вільнолюбні мотиви ранньої лірики, незалежність особистої поведінки послужили причиною посилань: південної (1820-1824, Катеринослав, Кавказ, Крим, Кишинів, Одеса) та в село Михайлівське (1824-1826). Живе сприйняття різнорідних європейських впливів, дар проникнення в інші культури та епохи, різноманіття розроблених жанрів і стилів (у тому числі «неукрашенним» проза «Повістей Бєлкіна» (1830), повість «Пікова дама» (1833) та інші твори), легкість, витонченість і точність вірша, рельєфність і сила характерів, «освічений гуманізм», універсальність поетичного мислення зумовили його значення в вітчизняної словесності: Пушкін підняв її на рівень світової. У знаменитому романі «Євгенії Онєгіні» і в багатьох інших творах Пушкін звертається до проблем індивідуалізму, меж свободи («Цигани», 1824). Їм були вперше визначені багато провідних проблеми російської літератури 19 століття, нерідко в їх трагічному протистоянні і нерозв'язності - народ і влада, держава і особистість, роль особистості і народу в історії («Борис Годунов», 1824-1825, «Полтава», 1828, «Мідний вершник», 1833, «Капітанська дочка», 1836).
более месяца назад
