• «Климко йшов босий, в куцих штанцях, старої матроске, яка була колись голубий, а тепер стала сіра, і ще в дядька Кирила вартівні. Тієї вахті, як говорив дядько, було «сто років і не рвалася вона лише тому, що заскорузлая від давнього мазуту. Не брали її ні дощ, ні сніг, ні сонце… Вночі вона холодніла, а вдень аж диміла на сонце, пахла ще сильніше…».
• «Жив… з яких пір осиротів».
• «Це була найбільша радість Климка — покласти перед дядьком ошатно списані зошити, а самому взятися працювати: винести миску з водою, витерти підлогу, і тихо, крадькома, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшку, яку сам і наварив,- гарячою і запашної. Про зошитах він ніколи не боявся, оскільки тільки за листом іноді мав “посередньо»».
• Дядько Кирило — Климку: «Ай, добра… -У -, такий не всяка і кухарка зварить…».
• «Він так би і виріс серед квітучих ночей, якби не настали ночі інші ночі, без вогнів Від них віяло ліками, димом польових солдатських кухонь, гарячими на сонце уламками літаків і гармат».
• «Доглядати за собою — зварити є, прибрати в будинку, випрати одежину — він умів і сам».
более месяца назад
