Лілія лісова Багаторічна трав’яниста рослина заввишки 50—150 сантиметрів. Її велика цибулина міститься у ґрунті. Прямостояче стебло зелене, іноді з червонуватими цяточками, знизу і під суцвіттям безлисте. Листки видовжені. Ароматні квітки повислі, на довгих квітконіжках, зібрані в негусту китицю. Вони ясно-пурпурові з фіолетовими цяточками. Цвіте рослина у червні — липні. Плодоносить у серпні. Плід шестигранна коробочка з гострими ребрами. Розмножується насінням і цибулинами. Цінний для науки вид, бо є єдиним представником роду, що трапляється в дикому стані у природі. Має багато декоративних форм.
Росте в лісах красуня-царівна із золотими кучерями — лілія лісова. Під час плодоношення стебло лілії стає схожим на старовинний канделябр, бо плоди коробочки піднімаються вгору, а з них, як ядра з гармати, розлітається насіння. Легенда розповідає, що лілія виросла із серця воїна, який поліг у бою за батьківщину. З того часу квітка є символом хоробрості та стійкості. Наукова латинська назва квітки — лілія мартагон — у перекладі означає лілія з планети Марс. А Марс у римській міфології вважався богом війни та покровителем воїнів. Народні назви квітки — маслянка, масляночка — вказують на те, що лілія — їстівна рослина. Колись народи, які населяли Сибір, їли її цибулини вареними, печеними або сирими. Якути висушували цибулини, перемелювали на борошно і пекли з нього хліб. В Україні лілію назвали лісовою, бо росло її в наших лісах дуже багато. У давні часи цибулини згодовували коровам, щоб молоко було жирнішим. Декоративні лілії вирощували ще за дві тисячі років до нової доби. У Стародавньому Римі вважали, що після троянди немає квітки прекраснішої, ніж лілія. Росте лілія надзвичайно повільно. Якщо вона розвивається з насінини, то вперше зацвітає аж на сімнадцятому році життя! Про лісову лілію можна сказати, що її… «з’їли». Як прикро це чути про таку красуню!
более месяца назад
