Здраствуй, мама! Пишу тобi цей лист, тому що вчора пiсля сварки з тобою не змогла пiдiйти до тебе , а ти ввечерi великодушно не стала мене лаяти, дала менi можливiсть побыть однiєï, розiбратися у своïх почуттях i в думках. Моє серце буквально розривалося вiд почуттiв, що нахлинули, провини, жалостi, любовi, а слова вимовити нелегко. Сьогоднi я вирiшила написати цей лист, тому що менi легше буде розповiсти тобi про своï почуття. Мама, я знаю, як тобi з нами iнодi буває важко, але ми всi п'ятеро тебе дуже любимо. Мама, ти в мене схожа на казку, добру, чарiвну Особливо гостро я це стала вiдчувати ранньоï восени, коли дерева одяглися в ажурний туман, коли днi ще такi теплi, а вечора вже такi мерзлякуватi. I чим далi, тим бiльше — з кожною миттю, з кожним новим листочком, торкнутим багряно — жовтим сяйвом Ти ввiйшла до нас у кiмнату й сказала, щоб ми з Катею одягли молодших дiтей i вийшли у двiр. Ти повела нас у маленький скверик бiля станичного ДК, ми присiли на крамничку, i казка почалася сама. Це була чудова iсторiя про листопад, про тепле сонце, про останнiй шепiт листя. Я не пам'ятаю, про що ти говорила, але , мама, ти була казкою. Почувши цю чарiвну iсторiю, я вже не можу зупинитися — менi захочеться нових таємниць, легенд, колдовских балад И ти нам розповiдала ïх за допомогою дощу, низьких щiльних хмар, першого снiгу. Це ти вчиш нас бачити не просто листопад, калюжi, iнiй, перший лiд пiд ногами, а почувати красу навколишнього свiту Для того, щоб повiрити в осiннi казки , стати частиною цих легенд, вiдчути ïх, насолодитися ними, треба , щоб у вас у будинку жила своя казка. Нехай час iде своєю чергою, нехай помiняють один одного днi, даруючи нам новi вiдчуття, новi образи, але якщо у вашiм будинку живе Казка, то ви сама щаслива людина на свiтлi Прости мене, Казка, я тебе дуже люблю. Твоя дочка, твоя маленька дiвчинка, що потрапила з тобою в Краïну Чудес, де ти твориш, мама, теперiшнi чудеса
более месяца назад
