- Привіт, Маріє! Куди прямуєш?
- Привіт, Олено! Ось, бачиш, книжки несу до шкільної бібліотеки.
- Здавати чи як?
- Так, здавати. Це роман Панаса Мирного “Хіба невуть воли, як ясла повні?”. Нам задавали його читати.
- Давай і я пройдуся з тобою. Візьму щось собі почитати. Давно не читала нічого новенького.
- А ти просто сама собі книжки читати береш? Не за програмою?
-Ну ти,Олено, і смішна! Звичайно ж так! Я читати люблю. На цей раз, мабуть, спитаю, чи є в бібліотеці якісь романи Жюля Верна.
- А якщо немає? Тут книжок, я бачу, небагато.
- То візьму в районній бібліотеці, я туди записана.
- А так що, можна?
Я ж кажу,Олено, смішна ти! Можна! Ти що, ніколи в бібліотеку не записувалася? Ти художні твори в Інтернеті читаєш?
- Оце тільки в шкільну записана. В мене й Інтернету вдома немає. Я поза шкільною програмою нічого не читаю.
- Даремно,подруго. Давай, коли я наступного разу буду йти в районну бібліотеку, то покличу тебе з собою. Записатися туди коштує всього три гривні на рік.
- Давай, може, щось цікаве там надибаю! Ну, прийшли! Запитуй, що ти там хотіла!
- Тепер — цить... В бібліотеці галасувати не можна...
более месяца назад
