Усі люблять ялинку. Люблять не як дерево, яке потрібно посадити, доглядати, ростити. Ні, всі люблять зелену красуню, як символ Нового року. Тоді її рубають, несуть додому, ставлять у кутку і починають прикрашати яскравими іграшками, дощиком, серпантином. Протягом усіх святкових днів ходять коло неї, радіють, сміються. А коли свята закінчуються, просто викидують її, як річ, що засмічує помешкання.
Василько жив з батьком край лісу. Батько у нього був лісником, поважною людиною. Якось Василько побував в гостях у родичів у місті. Якраз були новорічні свята, в квартирі стояла пишна зелена красуня, розцяцькована іграшками, цукерками і мандаринками. І так Василькові це сподобалося, що вирішив він на другий рік і собі вдома так зробити.
І от підійшов непомітно кінець року. Наближалися зимові свята. Василько почав канючити у батька, щоб той зрубав йому гарну ялинку у лісі. "Їх же так багато", - просив хлопчик. Тоді батько пішов з хїлопцем у ліс, до найгарнішої ялинки і розповів хлопцеві, як багато часу треба, щоб з маленької насінинки виросло таке велике гарне дерево, і як швидко воно гине, якщо його зрубати. "Зрозумій, Василько, свята минають швидко, і ялинку викидують на смітник. Невже тобі не шкода такої красуні? Вона ж теж відчуває біль. Це все-одно, ніби ти візьмеш додому маленьке пташеня з гнізда, пограєшся з ним, і викинеш на смітник, бо воно загине. " І Василько зрозумів. Він підійшов до ялинки, обійняв її і прошепотів :"Рости далі, ялинко, я не хочу, щоб ти померла."
Так, лісову красуню люблять усі. Але задумайтесь, чи справжня є ця любов?...
более месяца назад
